Менеджер зв´язку 5-ї УАЕ, рівненчанин Павло Тарасович – радіоаматор з чималим стажем. Ми були разом у тій непростій трансконтинентальній морській експедиції. І мене ще тоді, у 2000 році вразила його надзвичайна активність у цьому плані. Майже в кожному порту по шляху нашого слідування він дивним чином встигав зустрічатись зі своїми зарубіжними колегами-радіолюбителями, а то й навідувався у гості до їхніх осередків. Адже я й не гадав, що він на той час обіймав громадську посаду голови обласної організації – Ліги радіоаматорів Рівненщини, а ще й був кандидатом у майстри спорту. Хоча основна його професія – лікар ветеринарної медицини.
Саме така от «багатоверстатність», мабуть, і стала вирішальною при затвердженні кандидатів на п´яту зимівлю в Антарктиці, де його кваліфікували як «радиста-біолога». А вибір тоді був дуже прискіпливий. Це можна було пояснити одразу кількома причинами.
По-перше, тим, що робота в екстремальних умовах Льодового континенту та ще й з трансфером на відстань, яка дорівнювала майже довжині екватора, маленьким науково-дослідним суденцем (НДС «Горизонт») – справа небезпечна. По-друге, то була перша така ризикована експедиція під орудою нового міністра і нового директора Українського антарктичного центру. А ще й тому, що почесним головою конкурсної комісії з вибору кандидатів у полярники був запрошений перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.
Тож не дивно, що протягом усього переходу Середземномор’ям, Атлантичним океаном і навіть через протоку Дрейка, Павло тісно контактував із своїм колегою – корабельним радистом Леонідом Рофе. А в той же час, на острові Галіндез, на Українській станції Академік Вернадський, завершував довгу зимівлю земляк Павла Тарасовича – менеджер зв´язку, теж рівненчанин Олександр Міхо (UR5KGG/EM1KGG), для якого то була вже не перша і не остання вахта на наукових станціях Антарктиди. Саме Тарасович отримав тоді з рук Міхо своєрідну другу професійну естафету: таку важливу і просто життєво необхідну на краю білого світу.
Доречно тут згадати і нашого ветерана радіотелеграфії, учасника 1-ї УАЕ Романа Братчика (UT7UA/EM1UA), який, між іншим, також рівненчанин і ніяк вже не мислить себе без станції Вернадський, де познайомився із своєю майбутньою дружиною. Нині в цій воістину антарктичній українській родині четверо дітей, і я не виключаю, що в них також згодом може зненацька прокинутись вже генетичний потяг під зорі Південного Хреста.
Однак, повернемося до Павла Тарасовича, який у квітні 2000 року вперше зайшов у радіорубку станції Вернадський. Про те, яке враження на нього справила ця незабутня зимівля, можна дізнатися з його науково-популярної книжки «Антарктида – шостий континент», де він розповів про історію станції, тваринний світ острова Галіндез та його околиць. На його думку, попри всі інші природничі фактори, флора і фауна цього унікального місця справляє вельми позитивний вплив як на зимівників, так і на туристів – гостей станції Вернадський.
Сам Павло це відчув ще тоді, коли з легкої руки аргентинців отримав жартівливу посаду «губернатора» острова Пітерман, де вперше зустрівся з пінгвінами, коли встановлював перші контакти антарктичними позивними LU1/UT1KY, EM1KY, VP8/UT1KY з сусідніми зарубіжними станціями, коли раптом вийшов на зв´язок з коронованою особою однієї з невеличких європейських держав, коли «сеньор Паоло» отримав диплом Чилійської антарктичної станції «Артуро Пратт»… Словом, Павлові є що згадати. Його колекція QSL карток та антарктичних дипломів – свідоцтво багатьох цікавих знайомств і живе нагадування про друзів по ефіру мабуть уже на всіх континентах.
Цього року на честь Дня станції Академік Вернадський, який ми відзначали 6 лютого, Павло з колегами ініціював активацію аматорських контактів з тими, хто незважаючи на всілякі сучасні ІТ-новації, час від часу одягають навушники і виходять в ефір аби поділитись новинами, привітати колег чи навіть, скориставшись славнозвісною «морзянкою», видати сигнал «SOS». Адже у житті всяке трапляється…
Цього разу новина була прекрасною. Першопрохідники ефіру, творці ноосфери, які за допомогою радіотелеграфії краще й глибше пізнають світ та власні можливості, плідно спілкувалися, дістаючись нашого маленького острівця, загубленого поміж криги і снігів Антарктики, за допомогою небачених ніколи людським оком, але таких нам знайомих радіохвиль, відстаней для яких у наших земних вимірах практично не існує.
Лютнева активація радіоаматорського ефіру спеціальним позивним сигналом (EM16UAP) на честь чергової 23-ї річниці Української антарктичної станції Академік Вернадський та 16-го міжнародного антарктичного тижня пройшла успішно. Порадував нас цією новиною Павло Тарасович (особистий радіоаматорський позивний — UT1KY) з Рівного – міста, яке по праву можна вважати кузнею українських антарктичних сисадмінів.
Тож коло віртуальних друзів нашої станції сягнуло вже всіх континентів. Як зауважив Тарасович, серед радіоаматорів-дипломантів чимало українців, є й наші полярники-короткохвильовики. Зокрема, Павло звернув увагу на численні контакти з представниками Німеччини, Італії, США. Порадував його тезка німець-полярник Пауль Таг (DL4BCG), котрий колись зимував на станції Ноймайєр, що працює на Землі Королеви Мод, наполегливий еквадорець Девід Штурм (HC5DX) та інші колеги. Усі вони, хто скористався можливістю попрацювати в радіоефірі зі спеціальним позивним EM16UAP, отримають QSL картку із зображенням станції Академік Вернадський.
